Дитина пролила воду на підлогу - не поспішайте витирати калюжу, краще нагадайте, де взяти паперовий рушник або ганчірку. Щоб дитина навчилася приймати рішення і робити висновки, батькам необхідно виробити звичку задавати дитині прямі запитання, а не давати вказівки і готові алгоритми. Заохочуйте самостійну гру
Давайте дітям можливість самостійно вибирати гру, залишайтесь при цьому спостерігачем. Це спонукає їх вигадувати гри, уявні світи, нестандартні розваги. Дозвольте дітям нудьгувати і не намагайтеся на кожне «мені нудно» запропонувати список розваг. Іноді варто сказати: «Ну, так понудьгуй трохи», як через п'ять хвилин вони самі знаходять собі заняття. Перша незалежність дитини - це незалежність в грі.
Дозволяйте допускати помилки Ось дитина збирає свою першу схему конструктора . З висоти років ви впевнені , що він неодмінно помилиться , пропустить важливу деталь . Все - таки зупините свій порив втрутитися і зібрати модель за всіма правилами . Тільки помиляючись і помиляючись, діти вчаться шукати вихід зі складних ситуацій і виправляти промахи. Вступайте, коли допомога буде потрібна і вас про неї попросять. В інших випадках пишаєтеся словами « я - сам » .
Хваліть за проявлену ініціативу
Діти самостійно помили посуд , зголосилися накрити на стіл , вперше дотяглися до турніка, скотилися з гірки, на яку кілька років боялися залазити, пришили гудзик до сорочки - порадійте разом з ними . Не вказуйте на що залишилася в кутах пил і пришитий наперекосяк гудзик, а неодмінно похваліть за бажання зробити щось самостійно . Дитина, хоча б раз отримавши похвалу і відчувши свою відповідальність від того, що принесла користь, неодмінно захоче випробувати це відчуття ще раз .
Дитячі конфлікти варто тримати в полі зору, але попередньо дати учасникам можливість вирішити їх самим. Відчуйте момент, коли необхідно вступити і розвести в різні боки дітей, які сваряться. Але якщо це словесна перепалка або невміння поділити іграшки, дозвольте дітям впоратися з ситуацією самостійно, інакше хтось із них завжди буде сподіватися на допомогу дорослих і маніпулювати цим. Зараз вони вчаться вирішувати суперечки з однолітками в простій грі, в дорослому житті цей досвід дозволить їм знаходити вихід з конфліктних ситуацій з колегами, начальством, членами сім'ї.
Сприймайте дітей всерйоз Ставтеся до їх суджень уважно, щоб в майбутньому вони не соромилися приходити за допомогою і знали, що їхні проблеми не применшувати. Діти довіряють дорослим, які ставляться до них з повагою, слухають і розмовляють на рівних, не переходячи на дитячий мову, не дратуючи і не висміюючи.
Підтримуйте в будинку середу, зручну для самостійних дій низькі шафки, з яких дитина сама зможе діставати одяг, що висять на рівні очей гачки для верхнього одягу, зубну щітку і мило на доступному рівні, можливість самому взяти яблуко зі столу або легко помити його, приставивши до мийки спеціальну сходинку. Бажано організувати побут так, щоб дітям не доводилося раз у раз просити дорослих допомогти з елементарними речами.
Вводите в курс дорослих справ Корисним речам можна навчити в повсякденних ситуаціях: як викладати продукти на стрічку в супермаркеті, оплачувати проїзд в громадському транспорті, куди викидати сміття. Ідіть назустріч, коли діти захочуть порізати свій перший салат або перемішати міксером крем для торта. Тримайте їх у курсі господарських справ: нехай посвітити ліхтариком, коли ви знімаєте показники квартирних лічильників, сходять з вами в банк сплатити рахунки або на пошту відправити посилку.
Закріплюйте домашні обов'язки Кожна сім'я сама вирішує, що це буде: заправляти ліжко, мити підлогу в своїй кімнаті, чистити акваріум - у дитини повинна бути своя зона відповідальності і бажано, щоб дорослі не торкалися цих справ.
На шляху до того, щоб допомогти дітям стати незалежними може стояти батьківська зайнятість і поспіх.
Простіше одягнути дитину самому, ніж чекати 10 хвилин, простіше заправити ліжко за нього, тому що це буде акуратно і так, як вам подобається, і, звичайно, ви набагато швидше, в порівнянні з дітьми, зробите бутерброд. Однак це той випадок, коли поспіх грає поганий жарт: дитині не дають зрозуміти, що є речі, які він здатний робити сам і робити їх відмінно.
Дуже сподобалися казки із сайту дитячий психолог. Казка про будинок, який любив чистоту та затишок
Жив-був Будинок. Це був дуже гарний, веселий і привітний. Ось тільки в Будинку не було господарів і він чекав, коли ж вони нарешті з’являться. Нарешті цей день настав! У Будинок заселилась ціла сім’я: мама, тато і хлопчик! Який же радий був Будинок, як він мріяв про те, як дружно вони будуть жити разом!
– Я буду допомагати їм, буду захищати їх від бід і негоди, а вони будуть про мене піклуватися – думав він.
Ось нарешті сім’я в’їхала в будинок, розставила меблі, розклала по місцях речі, іграшки. І життя пішло. Тільки, ось, на жаль зовсім не так, як уявляв її собі Будинок. У перший же вечір, перед тим, як піти спати хлопчик розкидав свої іграшки по всьому будинку, він навіть не звернув уваги на те, що батьки попросили його прибрати за собою після гри. Це продовжилося і на наступний день. Книги, іграшки, олівці тепер були розкидані всюди. Будинок спохмурнів. Він не знав, що йому робити. Минуло ще кілька днів, і Будинок зрозумів, чому хлопчик не хотів прибирати за собою. Він просто робив те ж саме, що і його батьки. Тато всюди залишав свої речі, мама часто забувала мити посуд. А вже про те, щоб вимити підлогу або вікна й мови не було! Будинкові було дуже сумно, адже він так хотів зробити життя своїх господарів щасливим, а вони зовсім не хотіли допомагати йому і проявити трішки турботи.
– Хіба в такому брудному будинку люди можуть бути щасливі ?! – Думав він, – Ні, не потрібні мені такі господарі. Краще самому. От і вирішив будинок вигнати цю сім’ю. Для цього він став гудіти ночами. Ось так, тихенько: – Уууууууууууууу ……
Гудів він кілька днів поспіль. Сім’я подумала, що в Будинку живуть привиди. Вони зібрали свої речі і поїхали. Правда, Будинку все одно було дуже і дуже сумно.
Тому він зрадів, коли через кілька днів в нього в’їхала інша сім’я: мама, тато і дівчинка. Мама з дівчинкою вимили підлогу та вікна, повісили різнокольорові фіранки, поставили горщики з квітами. Будинкові це так сподобалося, що він посміхнувся, і настрій його відразу покращився. Перед тим, як лягати спати, дівчинка прибрала всі свої іграшки, а потім мама почитала їй цікаві казки. Будинок із задоволенням слухав казки. Як же вони йому сподобалися! І знову життя потекло своєю рікою.
Нові господарі дуже дбали про будинок, прибирали його. Дівчинка завжди розкладала по місцях свої речі, книги та іграшки. А ще, вона допомагала мамі: витирала пил, подавала прищіпки та багато іншого. Коли сім’я поверталася додому в поганому настрої, Будинок робив все можливе, щоб їм ставало веселіше. І сім’я дуже любила Будинок і була в ньому щаслива.
Будинкові було так приємно, що часом він навіть починав співати: Як добре ми всі живемо, Хороші люди і їх милий будинок. Затишок і щастя, і доброта. Тара-та-та, тара- та-та.
Тільки він співав тихо-тихо, щоб господарі не почули його і не злякалися. Адже це були найкращі господарі на світі. А він був – найщасливіший Будинок!
Жила-була на світі маленька дівчинка Іринка. Всі її дуже любили: мама, тато, бабусі, дідусі, тітка і її двоюрідні братики. А Іринка, як і всі маленькі діти, найбільше любила гратися іграшками. Їх у неї було дуже багато: м’ячики, ляльки, коляски, посуд, кубики, м’які білочки і зайчики, собачки і ведмедики, кішечки і конячки. А ще багато книжок, альбом для малювання, конструктор, пазли і навіть машинки. Іринка готова була гратися хоч цілий день.
Спочатку ляльки збиралися всі разом, їли полуничне варення і пили какао. Потім вони в ошатних сукнях відправлялися в кареті на бал. Потім з кубиків виростало чудо-місто зі всілякими атракціонами, гойдалками, каруселями, і ляльки із задоволенням відправлялися в цей парк розваг. В іншому кутку кімнати з’являвся величезний зоопарк, де жили всі іграшкові звірі. І якщо раптом хтось занедужував, з конструктора тут же будувалася чарівна лікарня, в якій працювали тільки добрі лікарі, лікували лише цукерками, і нікому ніколи не було боляче.
Потім на дитячому столику збиралися химерні пазли. І, нарешті, приходила черга олівцям, фломастерам або фарбам. На білосніжному аркуші паперу розквітала чарівна квітка, малювалося чудове місто або як за помахом чарівної палички з’являвся інший чудо-малюнок, який потім прикрашав стіни дитячої кімнати.
Гра для Іринки була всім, в цьому світі вона жила. Ось тільки прибирати іграшки на місце вона зовсім не бажала. Через це вона часто сварилася з мамою і татом, але вони її сильно любили і не хотіли карати.
І якось увечері, коли прийшла пора наводити порядок, мама зробила таємничий вигляд і сказала: «Іринка, я хочу повідати тобі таємницю – на світі живе Фея Неслухняності. Вона з’являється тільки вночі, коли всі маленькі дівчатка вже сплять і бачать сни. Вона залітає через вікно в їх кімнати і дивиться, який там у них порядок. Якщо все чисто, вона відлітає до інших дітей, але якщо раптом бачить неприбрані іграшки, то зачаровує їх. Іграшки стають такими маленькими, що можуть пролізти крізь віконну раму, і Фея забирає будь-які три в свою Країну Неслухняності! У цій країні іграшки дуже сумують за своєю господинею і просяться додому. Але Фея-чарівниця нікуди їх не відпускає!» Іринка дуже уважно слухала, але не повірила мамі і пішла спати, так і не прибравши у своїй кімнаті.
На наступний ранок, вмившись і поснідавши, Іринка пішла до своїх вірних друзів – іграшок. Як зазвичай ляльки-модниці зібралися для веселої бесіди. Ось тільки лялька Агнет все ніяк не хотіла знаходитись. Іринка її пошукала в коробці з іграшками, на своїй поличці для книг, під столом, під ліжком. Вона заглянула навіть у ванну і на кухню, але улюбленої Агнет ніде не було! Іринка побігла до мами запитати, чи не бачила вона ляльку, але мама лише розвела руками.
Пошуки ляльки набридли дівчинці, і вона стала гратися з іншими іграшками. Пупси пішли в дитячий садок, машинки влаштували змагання, з конструктора виріс чудо-ліс, кошеня з цуценям забралися на гірку з кубиків, а плюшевий ведмедик вирішив піти в гості до пухнастого зайця. Мишко вже дійшов до стільчика, де вчора залишився сидіти пухнастий заєць, але там було порожньо. Мишко удвох з Іринкою заглянули під стілець, подивилися на ліжку, але ніде його не знайшли. Знову пропажа! Куди міг подітися її заєць, якщо вона його залишала на стільці? Або на ліжку? А може, він і зовсім залишився валятися на підлозі?
У задумі Іринка сіла за свій столик і тут її погляд випадково впав на альбом для малювання. Щоб відволіктися від сумних думок, вона вирішила помалювати – дістала чистий листочок, намалювала жовтим фломастером сонечко. Хмарки на небі повинні були бути синіми, ось тільки цей фломастер писав погано – все тому, що Іринка забувала надягати на нього ковпачок. Але ж були ще олівці! Небо можна намалювати і ними. Дівчинка почала їх шукати. Подивилася скрізь – немає олівців і все. Тут вже зовсім перехотілося їй і гратися, і малювати.
Іринка була хоч і маленька, але до трьох порахувати могла. Пропало рівно три речі – саме стільки, скільки могла забрати фея в свою Країну Неслухняності! Зі сльозами прибігла вона до мами, адже дуже шкода було їй свої іграшки. Як же вони там без неї?! І тоді мама відкрила ще одну таємницю: «Фея хоч і могутня чаклунка, але всі її чари розсіються тоді, коли всі іграшки будуть ночувати на своїх місцях і в кімнаті буде порядок».
І в той самий вечір Іринка сама без допомоги мами навела порядок у своїй кімнаті. Кубики і конструктор були акуратно прибрані усвої коробки, ляльки спали в ліжечках, книжки рівно розставлені на полиці, навіть м’ячики і всі звірі були розкладені по місцях. А вночі дівчинці приснився сон. У ньому вона бачила свої вкрадені феєю іграшки. Вони жили тепер в Країні Неслухняності, плакали без неї і просилися назад додому. Сама Іринка перетворилася на добру чарівницю, яка знайшла фею і пообіцяла їй, що вона зробить все, щоб повернути свої речі назад.
Тепер дівчинка вирішила завжди наводити порядок у своїй кімнаті і навіть допомагати мамі і татові, бути слухняною і хорошою донькою. На ранок, як тільки прокинулася, Іринка побігла до вікна, подивитися, чи повернулися через віконну раму зниклі іграшки. І як же вона зраділа, коли побачила там ляльку Агнет, пухнастого зайця і коробку з олівцями. Вона обняла їх усіх разом і побігла розповідати мамі, як вона, маленька дівчинка, змогла перемогти злу Фею Неслухняності і повернути назад своїх друзів. З тих пір Іринка ніколи не лягає спати, не прибравши у своїй кімнаті, і мама їй зовсім не допомагає, ну може тільки трішки.
Наші помагайчики, Самостійність та допомога батькам 
24 серпня 2016 04:02
Навігація 
