Сім'я, любов і вірність..діти..батьки... на цьому тримається наше життя. Сім'я дає нам відчуття грунту під ногами любов це шлях до Бога, вірність дає віру.. Що ж потрібно людського щастя? А все це і включає в себе щастя..
Хай повнота життя з Христом заповнить ваше щастя!! хай любов'ю іскряться очі а в душі буде мир і спокій ! Хай удома вас чекають люблячі люди!
Найпоширеніша думка про взаємини чоловіка і жінки базується, і небезпідставно, на текстах зі Священного Писання, що читаються привселюдно під час Таїнства Вінчання. Як вже зазначалося вище, спрощене розуміння того, що дружини повинні коритися своїм чоловікам (Еф. 5:22), часто викликає оплески з боку чоловіків, але спробуємо розібратися про що саме пише Апостол. Чи не виявиться, що Апостол Павло духовніший за нас, і що в своєму розумінні великої таємниці Христа і Церкви ми нічим не відрізнятимемось від стародавніх іудеїв, які кивали своїми головами, не розуміючи великої таємниці нашого спасіння (Мф. 27:39-43).
Говорячи про покору жінок чоловікам, Апостол Павло засновує цей принцип на тому, що чоловік голова дружини, як Христос є глава Церкви (Еф. 5:23). Але яке це верховенство? Чи таке, яке ми бачимо у деяких «ревнивців» благочестя? Давайте розглянемо відповідні місця з Святого Письма: «Бо Немовля народилося нам – Син даний нам; владарювання на раменах Його...» (Ісаї 9:6). Що таке «влада на раменах Його»? - У перекладі з церковнослов'янської це означає «на плечах», але не потрібно думати, що це погони чи еполети - звичні нам знаки начальства. Згадаймо що було на плечах Христа? - Він «ніс хрест Свій» (Ін. 19:17), «Він поніс на Собі гріх багатьох» (Ісаї 53:12). Чи це вид генералісимуса в погонах? - «... Немає в Ньому ні виду, ні величі... Він був погорджений людьми, многострадальник, що знав хвороби, і ми відвертали від нього обличчя; Він був зневажений, і ми не цінували Його...» (Ісаї 53:2-3).
Звичний керівник діє за принципом: «Прийдіть до мене всі, кому я ще нічого не наказав, і я дам вам обов'язки». Христос же говорить: «Прийдіть до Мене, усі струджені та обтяжені, і Я заспокою вас» (Мф. 11:28).
Хто більший у царстві мирському? - Той, у кого погони найбільше виблискують, шапка вище і свита найбільша. Але, коли запитали Христа: «Хто найбільший у Царстві Небеснім? Він же дитину покликав, і поставив її серед них...» (Мф. 18:1-2). «І, сівши, закликав дванадцять і сказав їм: хто хоче бути першим, нехай буде з усіх останнім і всім слугою» (Мк. 9:35). «Отже, якщо Я, Господь і Учитель, умив ноги вам, то і ви повинні обмивати ноги один одному» (Ін. 13:14).
Подібних цитат - безліч, і всі вони вказують на дуже істотну якість Христового верховенства - воно зовсім не таке, до якого звикли мирські начальники і вельможі. Тому і верховенство чоловіка в сім'ї може бути двояке: верховенство земне і верховенство небесне. Ці два верховенства зовсім не виключають один одного і можуть співіснувати в одному і тому ж шлюбі. Але необхідно пам'ятати, що без Христового приходу на землю, без відданості себе не може бути християнського шлюбу - Таїнства Христа і Його Церкви, а залишаються лише соціально-фінансові відносини.
Шлях Церкви, як і шлях кожного з подружжя, теж лежить через зречення себе: «якщо хто хоче йти за Мною, хай зречеться себе самого, візьме хрест свій і йде за Мною» (Мф. 16:24). Подивимося, як Апостол Павло натякає на те, хто головніший в подружніх стосунках: «Не ухиляйтеся один від одного, хіба за згодою» (1 Кор. 7:5). Тобто, не по «хотінням чоловіка» (Ін. 1:13), не по бажанню «дружини сварливої і сердитої» (Притчі 21:19), але за спільною згодою (συμφωνου).
Хоча ми і називаємо себе рабами Христовими, але Він називає нас друзями (Ін. 15:15) і віддає душу Свою за нас [13]. Це означає, що рабство наше не є рабство бранця, якого закабалив насильник, але рабство люблячого серця, яке Христос вловив Своєю любов'ю. Тобто, послух дружини, по-біблійному промовляючи своєму чоловікові «пан» має бути добровільним послухом любові. Звичайно, все це може здатися недосяжними ідеалами, але чи не нам сказано: «...будьте досконалі, як досконалий Отець ваш Небесний» (Мф. 5:48)?
(за перекладом православного порталу Катерини Тимик)
Першою темою зачепимо дуже болючу але потрібну. Мовачати ? А може поговоримо?
1 частина Найбільшим доказом того, що якийсь народ дійшов до крайньої точки свого морального падіння, будуть ті часи, коли аборт стане вважатися справою звичною і абсолютно прийнятною. Рафаель Баллестріні, відомий італійський юрист XIX ст.
Повідомлення відредагував Marmeladka - 19 липня 2015 21:43
XX століття відійшло у небуття. Багато воно передало у спадок XXI-му. Але й нове сторіччя, тільки розпочавшись, породило явища, колись небачені. Що символізує століття яке відійшло, які події його найбільше характеризують? Нам згадуються Жовтневий переворот 1917 року, який спричинив за собою мільйони безвинних жертв, Друга світова війна і ядерні бомбардування японських міст, локальні війни (В'єтнам, Афганістан та ін.). Всі ці події можна позначити як криваві злочини проти людства. Вони погубили мільйони молодих життів, понівечили безліч доль, їх наслідок - море крові і сліз. Але XXI століття не змінило традицій XX-го. Міжнародний тероризм - нова масштабна загроза всьому людству.
Пригадується теракт в Беслані. Весь світ вразила масова загибель дітей. Дійсно, насильницька смерть дітей завжди, коли б це не було, шокує розум і приносить біль у серця чуйних людей. Адже і в минулому гинули діти від рук убивць. Це і кинуті у прірву діти спартанців, немовлята, принесені в жертву язичницьким богам, тисячі убієнних за наказом Ірода Вифлиємських немовлят, ті ж діти - жертви Другої світової війни, діти Хіросіми і Нагасакі, діти В'єтнаму. Всі вони були вбиті тому, що якісь дорослі дядьки і тітки хотіли жити краще за інших.
Кожна, навіть найбільша, мета стає безглуздою, порочною і скверною, якщо при досягненні її гинуть діти., тому й жахає загибель дітей, якщо вона є наслідком зради з боку дорослих. Дитина дивиться на світ чисто і довірливо, вона вправі очікувати від життя радості, а від дорослих - любові і турботи. І як протиприродно виглядає те, коли скверна дорослих зазіхає на чистоту дитини, коли їх насильство ламає те, що таке дорогоцінне для дітей, які їм довіряють - безпосередність і довірливість…
Але одна обставина наповнює весь цей праведний гнів мільйонів людей сатанинським лицемірством. Чому в той час, коли було стільки пролито сліз і виплеснуто гніву з приводу вбивства в Беслані 186 дітей, ніхто навіть не згадав і не печалився за вбитих у цей же день в абортаріях півтора десятків тисяч немовлят (за статистикою - лише в одній Росії)? У Беслані багато дітей змогли втекти, сховатися від вбивць, ті ж немовлята не мають такої можливості, перед своїми вбивцями вони завжди беззахисні.
Якщо ж розібратися, то весь гнів і прокляття, спрямовані проти терористів, відносяться, в першу чергу, до найсучаснішого людського суспільства. Сучасне людство, спокійно вбиває своїх дітей, і є головними кривавими терористами. Тому головним явищем XX століття, що визначив подальшу історію людства і об'єднуючим його з XXI століттям, є ні революція, ні світові і локальні війни, ні будь-які досягнення в галузі науково-технічного прогресу, ні навіть міжнародний тероризм; головне явище - це кривавий терор, розв'язаний людством проти власних дітей, що не припиняється ні на секунду до цього дня. Цей терор - світового масштабу, який ще й знаходиться під захистом закону.
Але закон, що захищає вбивць дітей, не має права називатися законом. Такий закон - диявольське беззаконня, образа Бога. Це явище не хочуть помічати, як і Творця, творіння рук якого вбивають. Не хочуть безбожництву і дітовбивству - явищам, що стирає людство з лиця землі, - дати статус проблеми. Жахлива сліпота - супутниця мертвої душі. І тільки сліпці можуть думати, що масові вбивства дітей обійдуться без наслідків для людства. Мільйони людських жертв світових війн, революцій, тероризму, стихій і катастроф - ось вони, ці наслідки.
Можна не помічати Творця, але Його духовні закони, на яких ґрунтується буття людини, обійти не можна. Ось один з них: "…всі, хто візьме меч, від меча і загинуть» (Мф. 26:52). Піднявши знаряддя вбивства на своїх дітей, людство позбавляє себе майбутнього, приходить до самознищення… Далі буде... Переклала українською hram.lviv дякую: Катерина Тимик, Православний молодіжний веб-портал
Повідомлення відредагував Marmeladka - 19 липня 2015 21:55
Кардинал Вишинський звертався (під час Другої світової війни,- прим. редактора) до своїх співвітчизників: «Ми - могильники, бо дозволили знову запрацювати в нашій країні крематорію. Сьогодні в одній з лікарень Польщі існує піч, де спалюються тіла дітей, що ще не встигли народитися. Давайте припинимо говорити про тисячі загиблих від рук ворогів, бо число убієнних нами останнім часом перевищує в багато разів число жертв концтаборів».
Кожна людина свого часу стикається зі смертю рідних. Скільки на похоронах доводиться бачити горя, сліз, розпачу! І тут же приходить думка: «От як багато щирих сліз від розлуки з людиною, може бути, нерозкаяним грішником, що прожили життя нечисто. І ніхто не зажуриться, не проллє сльозинки над вбитим в утробі матері безневинним немовлям. І ніхто не провідає його могилку тільки тому, що її у нього немає і бути не може. Від нього позбавляються таємно, з очікуваним полегшенням і радістю, щоб і сліду не залишилося».
Іменами злочинців і вбивць в Україні, Росії, Білорусі (прим. редактора) названі вулиці, міста, а мільярди немовлят не отримали своїх імен. З великими почестями ховають бандитів, а де останній притулок знайшли тіла вбитих немовлят, цього не хочуть знати навіть їх матері. Існують клініки, в яких на немовлятах після аборту роблять досліди, цих дітей використовують і для виготовлення косметики (пригадуються вироби з людської шкіри в нацистській Німеччині). Жінки, вдивіться уважніше! Можливо, кров убитих вами дітей, перетворена на косметику, прикрашає, проклинаючи, ваші обличчя і губи?!
Чи не тому так багато з'явилось у наші дні маньяків, що вбивають з особливою жорстокістю і дітей, і дорослих. Можна зрозуміти тих батьків, які готові розтерзати мучителів, що позбавили життя їхніх дітей. Але хочеться запитати цих жінок і чоловіків: «А скільком дітям ви не дали побачити сонце? Чи не ви перевершили маньяків в жорстокості, віддавши своїх малюків на розтерзання під ніж гінеколога-вбивці?». Жоден злочин не залишиться без своєї відплати.
Хоча у земному суді матері-вбивці заслуговують смертної кари, але зараз цей суд - співучасник у беззаконні. Якщо людський суд не карає, це не означає, що Суд Божий мовчить. Він завжди в дії. Багато жінок помирає під час абортів або від їх наслідків. Страшна їх доля у вічності - суспільстві стародавнього людиновбивці-сатани. Жінкам, що робили аборти, не минути в свій час і онкологічного захворювання. Адже звідки взявся такий феномен - небувале зростання жіночих хвороб саме в XX столітті? Все з тих же причин: наслідки дітовбивства і плата за комфорт.
Продовження
Переклала українською Катерина Тимик
Повідомлення відредагував Marmeladka - 19 липня 2015 21:44
А скільки відомо випадків, коли діти вмирають раніше батьків і часто зовсім небагато проживши на землі. Вбиваючи в утробі дітей, батьки-вбивці позбавляються і тих дітей, яким вони дали життя. Дійсно, чим вбиті діти гірше тих що народилися? А це не покарання, коли, убивши дитя і залишившись на все життя бездітною, жінка позбавляється допомоги і турботи в старості? Їй нема кому навіть подати склянку води! Всі праці та заощадження дістаються племінникам, а не рідним дітям. Розбиті родини, покалічені долі, непокірні діти - все це наслідки абортів.
Звичайне виправдання жінок-убивць в тому, що вони не хочуть плодити злидні. Дуже дивний вибір! Краще бути вбивцею рідного дитяти, чим поділитися з ним життям, пожертвувавши своїм комфортом? Чомусь цим жінкам не приходить в голову вбивати волоцюх та безхатченків, яких так багато у наш час. Напевно, їм більше шкода їх, ніж своїх ненароджених дітей.
Але в тому-то й річ, що вбивають дітей не через острах убогості. Це лицемірне виправдання. Просто люди бояться, що дитина різко змінить їх звичний спосіб життя, потіснить їх і внесе в їхнє життя багато неспокою і тривоги. Бояться, що вона змусить витрачати час на неї і не дасть зайвий раз сходити в гості або на будь-яку розвагу, відніме гроші, які відкладаються на машину, дачу, меблі або інший предмет розкоші. Але ж ніхто не вбиває сусідів через те, що ті створюють якийсь дискомфорт в побуті. А рідному немовляті не дають народитися через острах, що він бо вона потіснить у квартирі або обділить за столом. Виходить, як у байці: «Ти винен лише тому, що мені хочеться їсти».
У багатьох небагатих країнах світу люди не озираються на свою бідність і народжують по багато дітей. Вони не бояться злиднів - вони бояться Бога. А прагнення до багатства і красивого життя приглушує в людях голос совісті. Багато сучасних людей не вміють жертвувати собою заради ближнього. Звідси вакханалія дітовбивств, яка здійснюється здебільшого в тих країнах, де багато людей намагаються ще формально, за традицією, бути християнами. Але тільки формально. Тому що духу християнства вони не розуміють. Для таких людей нормально вважати себе віруючими, іноді ходити в храм, щось просити у Бога і при цьому робити аборти. Але християнство - це насамперед жертовна любов. Тому ці люди, у своєму прагненні до комфорту вбиваючи дітей, які їм начебто заважають, давно вигнали зі своїх меж Христа.
Переклала українською Катерина Тимик, Православний молодіжний веб-портал
Повідомлення відредагував Marmeladka - 19 липня 2015 21:46
Найгірше, що люди до цього звикли. Звикли до вбивства тих, кого ми називаємо «квітами життя», чий захист лицемірно проголошуємо 1 червня. Знаючи про те, що кожен день певна кількість малюків не побачили білий світ, ми продовжуємо, ніби нічого не сталося, радіти життю, смачно їсти і пити, шукати задоволень і бажати собі щастя. А ці жінки, що позбавились від своїх дітей, як від тяжкого тягаря, як вони можуть після такого злодіяння спокійно спати, продовжувати жити звичайним життям, посміхатися, чомусь радіти?! Чи не життям насолоджуватися вони повинні, а до кінця днів своїх каятися і плакати, днювати і ночувати в храмі, змінити повсякденний одяг на траур. Але цього ми не побачимо. Тому що немовлятам не дали народитися якраз через те, щоб вони не заважали безтурботно веселитися і досхочу «гуляти».
Воістину, благополуччя сучасного суспільства твориться на мільйонах знищених в утробі життів немовлят, воно просякнуте їх кров'ю. Багато того, що так подобається людям у їхньому житті, вони відняли у вбитих ними дітей, не забажавши поділитися з ними дивовижним даром життя. Всі ті чисті радості і задоволення, якими люди наповнюють своє життя, - це те, що не вдалося скуштувати загиблим малюкам. Бог хоче дати, а люди не дозволяють! І після цього ми ще вимагаємо для себе якоїсь справедливості! Немає правди серед людей.
Але не можна звикнути до безперервної різні ні в чому не винних дітей. Звикли ті люди, у яких совість померла в страшних муках. Що вже говорити про те, як ми швидко звикли до такого незнайомого для нас в недалекому минулому явищі, як замовні вбивства. Можливо, Бог бо і попустив їм бути в нашому суспільстві, що вбити сучасній людині навіть дитини (і, напевно, в першу чергу, дитини) нічого не коштує?! Та й схема замовних вбивств нічим не відрізняється від того, як жінки вбивають своїх дітей. Мати - той же замовник, виконавець-кілер - лікар-гінеколог. Мотив - дитина перейшла дорогу, свободу пересувань. Відмінність тільки в тому, що тих кілерів і замовників убивств закон переслідує, а вбивць немовлят покриває.
Адже серед тих жінок є і серійні вбивці, на рахунку яких по 14 і більше абортів. Це просто якісь машини смерті. Вражає і те, що кілька поколінь беруть участь в цих жертвоприношеннях сатані. Дивишся, як бабуся приводить в абортарій внучку, куди раніше приводила свою дочку і де робила аборти сама, - страшна реальність, яку не хочуть помічати і яка багатьох влаштовує.
І хто всі ці люди: матері, гінекологи-акушери, що творять насильство над безпорадними немовлятами? Вони всі в минулому самі - безпорадні немовлята, перший притулок яких - черево матері. І, напевно, над їхньою долею теж ламали голови матір з батьком: «залишити або... ні?» І залишили, дали життя ціною найчастіше життям їх не народжених братів і сестер. І не цінують вони цієї жертви, ображають пам'ять своїх убитих братів і сестер тим, що вбивають їм подібних немовлят, повторюючи чорні справи своїх батьків. Де та подяка Богові за врятоване життя? Тебе не вбили, так і ти не вбивай. Не можна побудувати своє щастя на нещасті інших, тим більше на вбивстві своїх дітей. Навпаки, скоєне зло повернеться до вбивці бумерангом великих руйнувань і незворотніх наслідків.
Переклала українською Катерина Тимик, Православний молодіжний веб-портал
Повідомлення відредагував Marmeladka - 19 липня 2015 21:49
Багато людей журяться, що росли вони в сім'ї одні. І як їм завжди хотілося мати поруч близького друга - брата чи сестру! Але що поробиш - їх убили батьки. Адже над багатьма з нас висів дамоклів меч - ніж гінеколога. Але нам пощастило, і не пощастило нашим братам і сестрам, з якими нам так хотілося розділити радість дару життя. Які б вони були? Нам не дали їх впізнати. Адже немає людей однакових, кожна людина унікальна і неповторна. А можливо вони були б кращі за нас і, народившись, змінили б людське суспільство, покращили б його морально. І не було б зараз такого хаосу на планеті. Але, напевне, кращих якраз і вбивають, а народжуються майбутні дітовбивці.
Масові аборти відбуваються з такою легкістю, тому що дитину в утробі матері не хочуть вважати людиною, називають як завгодно, тільки не людиною. Адже за вбивство людини переслідує Кримінальний Кодекс. Якийсь дивний стан речей. Варто тільки немовляті вийти за межі материнського лона, і він уже громадянин світу, на захист якого стає закон. А головне, він сподобляється великої честі називатися людиною.
Але поки немовля ще не народилось, для багатьох воно ще не людина і з ним можна поступати як завгодно, хоч вбити. І вбивають, коли дитинка не вигідна і не бажана. Якщо ж дитина бажана, то з перших моментів вагітності жінки для батьків вона повноцінна людина. Хоча вона ще не народилась, з нею розмовляють, вже придумали ім'я, готові одяг та іграшки. Дивина, назва якої - лицемірство.
Якщо ти бажаний, то ти людина, якщо ж ні - то ти шматок плоті так як і апендикс, частина тіла матері, яку вона нібито має право знищити. Популярна брехня, породжена невіглаством і лицемірством і спростовувана наукою, та й самою Істиною. Якщо вірити цій брехні, то тоді паразитів і мікробів, що живуть в нашому тілі і живляться від нього, потрібно визнати за частину нашого тіла. Зародок не є частиною тіла матері, тому що перебуває в ньому тимчасово і стає потім самостійною істотою, незалежною від тіла, що породило його.
А що сказати про 5-7-місячних немовлят, що народилися передчасно і вижили завдяки досягненням сучасної медицини? Адже для дітовбивць вони не люди, а шматок плоті, який якраз на такому терміні часто знищують. Лише якийсь загадковий шматок плоті, адже, з науки, «при вагітності терміном 10 тижнів (70 днів) ще не народжена дитина володіє всіма тими характеристиками, які є у дітей після їх народження».
Відомі вражаючі випадки, коли немовлята - жертви аборту виживали: або вчасно витягнуті з соляної кислоти санітаркою , що проходила повз, або залишені замерзати між рамами, або вмирати, лежачи в коробці, від голоду, але всупереч вказівці лікаря врятовані, нагодовані і обігріті іншими породіллями. Вони виросли, і, дивлячись на них, не скажеш, що їх могло і не бути серед нас. Їх врятовані життя - красномовна відповідь черствим душам, що не відчувають у зачатому плоді унікального людського єства.
Для розсудливої людини зрозуміло, що зародок з моменту зачаття вже людина. Цій істині завжди вчила і вчить Церква, кожне слово якої - слово Самого Бога. Адже для Творця кожна людина дорогоцінна: неважливо, 100 років їй або декілька днів в утробі матері. Якщо Церква викидень визначає як вбивство, то що говорити про зроблені зі злим умислом аборти? Ось слова молитви, що читається священиком жінці, у якої стався викидень: «Владико Господи... Сам рабу Твою... у вбивство впавшій і зачате в ній виверджене... помилуй... Прости Своїй невільниці вбивство і в ній зачате виверджене». А от як Церква судить про тих, хто свідомо вбив дитя: 1) «навмисне занапастивши зачатий в утробі плід підлягає осуду як за вбивство»; 2) «давший зілля для виверження плода є вбивця, а також та, що прийняла отруту»; 3) «співучасть у вчиненні аборту є співучастю у вбивстві».
Церковне покарання для вбивць - найважче серед інших церковних заборон і за часом, і за суворістю. Дітовбивці відлучалися від Таїнства Причастя на 10 років. А в поняттях наших предків відлучення від Причастя вважалося страшніше смертної кари. Бо відлучалися вони від Бога, від вічного життя.
Сучасна наука повністю згідна з Церквою. Від імені всіх чесних вчених відомий французький професор, фахівець в галузі клітинної генетики Паризького університету Ієронім Лежен каже: «Як всі вчені, які неупереджено спостерігають біологічні явища, я вважаю, що людська істота починає своє життя з моменту запліднення. А це означає, що навмисне знищення зародка будь-якого віку рівнозначне вбивству... Початок життя людської істоти відноситься до моменту зачаття. З цього моменту ця істота є унікальною». До речі, в Японії багато людей в паспортах замість дати свого народження ставлять час свого зачаття. А в Православної Церкві є два свята, присвячені Зачаттю Пресвятої Богородиці (22 грудня) і святого Іоана Предтечі (6 жовтня).
Скільки витончених страт придумали лікарі, які давали клятву Гіппократа, для беззахисних немовлят! «Немовля позбавляється життя тим способом, яким захоче лікар... Лікар дістав з матки дитину, яка дихала, намагалась плакати, рухала ручками та ніжками, - тоді лікар накрив голову дитини, і той задихнувся. Інший спосіб - втопити малюка у відрі з водою, або покласти на підвіконня остигати, або перерізати пуповину, позбавивши її кисню, або через голку отруїти концентрованим розчином солі, або, найчастіше, розчленувати немовля на дрібні шматочки, попередньо роздавивши череп, і вичистити». І таких «або» багато.
Щоб уявити весь жах скоєного, нехай жінки подумки відведуть дітей, яких народили і до яких прив'язалися, до чужих людей, які безжально розправляться з ними точно так само, як гінекологи розправилися з їх ненародженими братами і сестрами. У наші дні справа Каїна торжествує. Якщо хтось завдає нам незручності, ми починаємо вбивати. Вбиваємо кошенят, щенят... і власних дітей. Ми любимо життя і цінуємо його радості, але чого варте життя, через яке позбавляються життя інших? Чи можна радіти життю, побудованому на вбивствах?
Друкують навіть оголошення від приватних абортаріїв: приходьте, мовляв, ми швидко і недорого вб'ємо ваших дітей. Мабуть, вбивство дітей - хороший бізнес. А люди щодня ходять повз ці стіни, за якими твориться беззаконня. І не обуряться від гніву, чи не закричать, не покличуть на допомогу, не викличуть поліцію. Коли доросла людина кличе на допомогу, до неї можуть прийти на допомогу правоохоронці. Але брати штурмом абортарії, як брали штурмом школу в Беслані, і надягати наручники на вбивць - матерів і лікарів, - щоб віддати їх суду, ніхто не збирається. Немовлят зараз можна вбивати безкарно.
Жіночі роздуми..., Про все, що хвилює жіночу душу...
19 липня 2015 21:26
Навігація 
