Дідусі і бабусі як діти радіють, коли їхні внуки розповідають віршики про них. І ми щасливі, якщо маємо змогу приїхати до них, порадувати свооєю увагою .

Мій дідусь В. Багірова

Дідусеньку мій любий,
Мій любий голубочку,
Давайте я вам гудзика
Пришию до сорочки.
А хочете я казочку
Вам гарну розповім
Чи пісню заспіваю
Про ліс прифронтовий?
Аби лиш ваші рани
Не турбували вас -
Ви ж командир, дідусенько,
Віддайте їм наказ.

Мій дідусь М. Підгірянка

Мій дідусь старенький,
Як голуб сивенький,
По садочку ходить
І мене малого.
Онученька свого,
За рученьку водить.
По садочку ходить,
Яблучка знаходить
Ще й горішків зерна.
Дідусь любий, милий,
Як голубчик сивий,
Голівка сріберна.

Дідусь М. Моголевич

Дідусь мій вигадує
Різні дива:
Навпроти, на стінці,
Зайча ожива.
Це пальці у діда
Якісь чарівні -
Тепер ось ведмедик
Живий на стіні.
Долоня праворуч -
І раптом за мить
Вже кішка за мишкою прудко біжить.
Сміється дідусь і мене обійма.
Ні кішки, ні мишки, ні зайця нема.

Обійми дідуся Е. Саталкіна
- Соромно, онуко.
А чого? Збагни:
Ти сказала – руки
В дідуся брудні.
Руки працювали
П´ять десятків літ.
Є на них від сталі
Сіро-сизий слід.
Чорні зморшки й цятки –
Слід від чавуну.
Шрам багровий – згадка
Про страшну війну.
Почекають друзі,
Гойдалка і м´яч.
Обійми дідуся
І скажи: - Пробач.

СПОГАДИ ДИТИНСТВА
Світлий сум мені серце покриє,
Як згадаю дитинство своє…
Отой хутір і поле достигле
Враз в уяві моїй постає!
Та оселя батьківська старенька,
Де тополі і верби рясні,
Так тривожить і душу, і серце,
Хоч пройшли вже,
Пройшли вже роки.
Давні спогади любі мені!
Ось дідусь на ослоні дрімає,
Мружить очі від сонця свої,
Щось істиха собі промовляє
І усмІшку хова в бороді…
І хоч очі давно вже не бачать,
Вміє чути він серцем своїм!
Він мене обійма, а я плачу,
Що відчув тугу в серці моїм…
Щось мене розпита, заспокоїть,
Щось розкаже про давні часи,
І на серці вже радість і спокій.
Так давно вже були ті часи!
Вдячна школі дідизни й донині,
Що в життєвій дорозі вела.
Без теорій навчала, практично…
Серцем бачити світ і життя

Автор Саша Моїсеєнко