Весна. Квітують вишні у саду. Прийшла пора свята, благословенна. Люблю тебе, красиву, молоду. Кохана, Наречена. Спливли вінки Купала по річках, війнуло літо духом рути-м'яти. Люблю тебе із сином на руках, Дружина, Мати. Минуть поволі осінь і зима, І знову світ засвітиться в онові. Нічого в ньому кращого нема Од вірності, Любові. Нема. Не буде. Зроду не було. Тому безсмертна у віках людина. Схилю до тебе лагідно чоло. Люблю тебе, Єдина.
*** Небо
Якби я міг Узяти небо в руки – Я би таки у руки небо взяв, Як Прометей, Приречений на муки, Його би я тобі подарував
Лише за те, Що ти мене кохала, Лише за те, що ти була моя, Його б віддав – І нас би троє стало : Лиш небо, лише ти, лиш я.
До нічного пейзажу тулився невиспаний вітер. Між землею і небом – висячі плантації квітів… У червоних кульбабах електроосвітлення вулиць дві самітні тендітні душі – рука в руку – вгорнулись. Між землею і небом ходили поет і блудниця. Був на ньому позичений фрак, а на ній – з реп’яхами спідниця. І такі вони бачили сни, що зірки були заздрі, і були вони досить смішні, але й, кажуть, прекрасні.
Їх невтолене так і боліло невтоленим – у безлюдні піски повтікати б їм степом оголеним. Але це було щастям: у ночі туманні та хмарні заблукати у місті, де квітнуть осінні ліхтарні, і довіку ходити удвох по висячій плантації, де кульбаби горять і наспівані сни повертаються…
-------------------- Боже, дай мені душевний спокій, щоб прийняти те, що я змінити не можу Дай мені сили, щоб змінити те, що я можу і мудрість відрізнити одне від другого
Не знала куди тикнути цього вірша - до гумору не підходить, бо болючий якийсь
НАШІ ХЛОПЦІ
Іде вуйко Хрещатиком - Приїзджа людина. Запитує у зустрічних: - А котра година? Перехожі пробігають, Позиркують скоса. Той рукою відмахнеться, Той відверне носа. А тут раптом двоє негрів Вийшли з гастроному. Один глянув на годинник: Зараз чверть на сьому. Вуйко низько поклонився. - Дякую,шановні! Значить,є ще у столиці Україномовні.
-------------------- Боже, дай мені душевний спокій, щоб прийняти те, що я змінити не можу Дай мені сили, щоб змінити те, що я можу і мудрість відрізнити одне від другого
РАХУНОК (Б.Ферреро. Збірка "Часом досить промінчика")
Одного вечора, коли мати готувала вечерю, одинадцятилітній син прийшов до кухні з карткою в руці. З офіційним виглядом дитина подала картку мамі. Мати витерла об запаску руки і прочитала: «Очищення стежки від бур'янів - 1 ліра прибирання кімнати - 2ліри купування молока - 1 ліра; догляд за сестричкою (3 вечори) - 3 ліри; отримання відмінних оцінок (із двох предметів) - 5 лір; викидання сміття щовечора - 2 ліри; разом - 14 лір». Мати зворушено подивилась синові у вічі. Її пам'ять перебирала спомини. Мати взяла ручку і на зворотньому боці картки написала: «За те, що носила тебе під серцем 9 місяців - 0 лір; за ночі, проведені коло твого ліжка, коли ти хворів - 0 лір; за хвилини, коли потішала тебе у смутку - 0 лір; за те, що витирала твої сльози, коли ти плакав - 0 лір; за те, що всього тебе навчала день за днем - 0 лір; за всі сніданки, обіди, вечері, полуденки і канапки до школи - 0 лір; за життя, що присвячую тобі щоднини - 0 лір; разом - 0 лір». Мати скінчила писати й посміхаючись віддала картку синові. Той прочитав написане, і дві великі сльозини покотилися по його щоках. Хлопець обернув картку і написав на своєму рахунку: «Оплачено». Потому кинувся мамі на шию і розцілував.
Коли в особистих чи родинних взаєминах доходить до рахунків, усе закінчується. Любов - або безкорислива, або її немає. «Якось одного спекотного дня я приготувала ріжки з морозивом і сказала своїм чотирьом дітям, що можуть купити їх за один цілунок. Діти одразу вишикувалися у чергу, щоб "придбати" морозиво. Троє менших швиденько цмокнули мене у щоку, вхопили по ріжку і вибігли надвір. Коли надійшла черга найстаршого сина, то він поцілував мене двічі. "Решту залиш собі", - сказав він, посміхаючись».
Три девицы вечерком Собрались к подруге в дом: Полистали каталог, Колу пили, коньячок. Разомлели, размечтались, Потихоньку разболтались…
Говорит одна девица: - «Кабы встретила я принца, Я б ему за все дела – Пацанёнка родила! Но сначала – шубу, тачку, Ну, и на Рублёвке дачку!»
Ей подруга отвечала: - «Точно с дуба ты упала! Нынче принцы не в чести, Надо «папика» пасти!
Чтоб «бобёр» был с сединой, Холостой чтоб иль вдовой, Чтобы банк держал солидный, Чтобы вхож был в клуб элитный!
Если б мне попал такой Закатила б пир горой! Чтобы вечером жена, А на утро уж вдова!»
Встала третия девица: - «Так девчата, не годится! И не будет в жизни проку Без любви, а по расчёту!
Пусть не принц кровей элитных, Да и не «бобёр» солидный! Лишь бы верил и любил И семьёю дорожил!»
Две подруги хохотали, Третью дуррой называли. Посидели, посмеялись… Ну, и до поры расстались.
Минуло лет пять с тех пор, Как прошёл тот разговор. И по щучьему веленью Иль судьбы благоволенью Вновь подруги повстречались, Ну, и поболтать остались.
Молвит первая девица: - «Захотела, дура, принца! Есть и шуба, есть и тачка, Есть и на Рублёвке дачка. Только я на дачке той Словно в клеткой золотой! Ни друзей и ни подруг, Толпа охранников вокруг! Маюсь скукой день-деньской В этой клетке золотой!»
- «Да-а-а, - вторая отвечала, - Кабы я когда-то знала, Что страшней всего на свете Быть за жизнь «бобра» в ответе! Обещал мне горы злата И подсунул два контракта, По которым верь не верь Голой вылечу за дверь! И теперь хоть волком вой Не дай Бог мне стать вдовой!»
Третья молвила девица: - «Да, не сладко вам, сестрицы! Мой Ванюша не такой – Работящий и простой. У людей в большем почёте, Сын у нас растёт и доча. В доме мы живём своём И дела ведём вдвоём!
Вот он, лёгкий на помине Вместе с доченькой с сыном. Ну, подруги, мне пора! Вам, ни пуха, ни пера!»
Мужу руку подала, Сына с дочкой обняла, Села в белый «Мерседес», Тут и сказочке конец!
Сказка – ложь, да в ней намёк, Юным отпрыскам урок! Вам напомним вновь и вновь: СЧАСТЬЕ ТАМ, ГДЕ ЕСТЬ ЛЮБОВЬ
--------------------
Ви спитаєте чи працюю я? Так, я працюю 24 години на добу. Я МАМА! Я будильник, повар, двірник, вчитель, няня, лікар, будівельник, охоронець, фотограф, тренер, утішитель. Я не можу взяти лікарняне. Я працюю день і ніч. Зарплата моя - поцілунки і обійми!
Вірші з дівочого блокноту, Майже в кожної дівчини є
18 вересня 2009 19:14
Навігація 
