Зелений дубочку

Зелений дубочку, чого похилився?
Молодий козаче, чого зажурився? (2)

Молодий козаче, чого зажурився?
Чи коні пристали, чи з дороги збився? (2)

Коні не пристали, з дороги не збився.
Тільки зажурився, без долі родився (2)

Земля це наша

Земля це наша, це наше поле,
Від Галіфаксу, по Тихе Море,
Земля це наша - твоя і моя,
Це вже є наш новий край

Як я приїхав до цього краю,
Я бачив море, ліси і гори,
Розлогі прері, врожайне поле,
Це справді наш новий край

Земля це наша, це наше поле,
Від Галіфаксу, по Тихе Море,
Земля це наша - твоя і моя,
Це вже є наш новий край

Ми працювали і гарували,
Подороблялись, хоч і бідували,
Бо ми просили доброго Бога,
А він нам все помагав.

Земля це наша, це наше поле,
Від Галіфаксу, по Тихе Море,
Земля це наша - твоя і моя,
Це вже є наш новий край

Тож сонце світить ясно над нами,
Понад хатами, над діточками,
Що тут родились, любити вчились
Цей рідний свій новий край

Земля це наша, це наше поле,
Від Галіфаксу, по Тихе Море,
Земля це наша - твоя і моя,
Це вже є наш новий край

Зірвалася хуртовина

Слова: Г. К.
Музика: В. Витвицький

Зірвалася хуртовина,
Топче збіжжя на лану,
Виряджала мати свого сина,
Hа кривавую війну.
Виряджала мати свого сина,
Hа кривавую війну.

"Підеш, сину, моя дитино,
У завзятий, лютий бій,
Визволяти рідну Україну,
Боронити нарід свій.
Визволяти рідну Україну,
Боронити нарід свій.

Як вернешся, сину, заквітчаю
Цвіт-калиною твій кріс,
Hе вернешся – тихо заридаю,
Щоб ніхто не бачив сліз."
Hе вернешся – тихо заридаю,
Щоб ніхто не бачив сліз."

"Ой, вернуся я, моя мати
Як калина зацвіте,
Принесу я до твоєї хати
Сонце волі золоте!
Принесу я до твоєї хати
Сонце волі золоте!"

І з сиром пироги

Ішов я по стежині,
помежи терени,
і здибав я дівчину,
що несла пироги.

Ой чула, чула, чула,
ой чула , чула ти,
і здибав я дівчину,
що несла пироги

Дівча моє кохане,
Чи знаєш мої сни,
що я тебе кохаю
і з сиром пироги.

Ой чула, чула, чула,
Ой чула , чула ти,
Що я тебе кохаю
І з сиром пироги.

Дівчина як почула
козацькі-мрії-сни,
то зразу запросила
на свіжі пироги

Ой чула, чула, чула,
Ой чула , чула ти,
то зразу запросила
на свіжі пироги

І як його діждатись
щасливої пори?
дівча його цілує,
а він їсть пироги

Ой чула, чула, чула,
Ой чула , чула ти,
дівча його цілує,
а він їсть пироги

Аж десь із-за лісу
взялися вороги,
козак із переляку
сховався в бур'яни

Ой чула, чула, чула,
Ой чула , чула ти,
козак із переляку
сховався в бур'яни

А то були мисливці,
ніякі вороги,
взяли собі дівчину
і з сиром пироги

Ой чула, чула, чула,
Ой чула , чула ти,
взяли собі дівчину
і з сиром пироги

Козак гірко заплакав,
ви тяжкі вороги -
візьміть собі дівчину,
віддайте пироги

Ой чула, чула, чула,
Ой чула , чула ти,
візьміть собі дівчину,
віддайте пироги

І шумить і гуде

І шумить, і гуде, дрібен дощик іде!
А хто ж мене молодую та додому проведе? (2)

Обізвався козак при солодкім меду:
Гуляй, гуляй, дівчинонько, я додому проведу. (2)

Ой, прошу ж я тебе, не веди ж ти мене,
Бо сердиту матір маю, буде бити мене. (2)

Ой, ти ненько моя, а я ж донька твоя,
Тоді було бити-вчити, як маленька була (2)

А тепер я велика, треба мені чоловіка,
Ні старого, ні малого, козаченька молодого (2)

Щоб у полі орав, і у домі подбав,
Ой, а мене ж молодую, та хазяйкою звав! (2)

Їхав козак на війноньку

Слова: Михайло Гайворонський
Музика: Михайло Гайворонський

Їхаав козак на війноньку:
Прощав свою дівчиноньку,
Прощай, миленька, чорнобривенька,
Я йду в чужу сторононьку!

Подай, дівчино, хустину,
БО як у бою загину,
Накриють очі, темної ночі
Легше в могилі спочину!"

Дала дівчина хустину,
Козак пішов та й загинув -
Темної ночі накрили очі,
Ще й висипали могилу.

Лихії люди насилу,
Взяли нещасну дівчину,
А серед поля гнеться тополя,
Тай на козацьку могилу!

Кину кужіль на полицю
Кину кужіль на полицю, (2)
Сама піду на вулицю.
Нехай миші кужіль трублять, (2)
Нехай мене хлопці люблять.

Я нікого не любила, (2)
Тільки Петра та Дaнила.
Грицька, Стецька та Степана, (2)
Вийду заміж за Івана.

На городі сіно гребла, (2)
Черевички загубила.
Черевички загубила, (2)
Собі хлопців наманила.

Ти не піп, ані дяк, (2)
Не цілуй мене так,
Нехай мене поцілує (2)
Запорозький козак

Полюбила гультяя, (2)
Гірка доля моя,
Я думала - кучерявий, (2)
В його чуба нема!

Так, так, моя доню, (2)
І я так робила –
Свого мужа шанувала, (2)
А хлопців любила.

Полюбила панича, (2)
Петра Павловича,
Тай не знаю, що робить, (2)
Чи покинуть, чи любить.

Покидати жаль, жаль, (2)
Бо карії очі,
А любити не буду, (2)
Бо ми ся не хоче.

Коло млина, коло броду
Коло млина, коло броду
Два голуби пили воду.

Го, го, го, го, гоя, гоя,
Така голуб'яча доля

Вони пили, воркотіли,
Ізнялися й полетіли.

Го, го, го, го, гоя, гоя,
Така голуб'яча доля

Ізнялися, полинули,
Крилечками стрепенули

Го, го, го, го, гоя, гоя,
Така голуб'яча доля

Крилечками стрепенули,
Про кохання спом'янули.

Го, го, го, го, гоя, гоя,
Така голуб'яча доля

Любов наша, любов мила,
Що ж ти, любов, наробила?

Го, го, го, го, гоя, гоя,
Така голуб'яча доля

Що ж ти, любов, наробила,
Мене з братом розлучила?

Го, го, го, го, гоя, гоя,
Така голуб'яча доля

Мене з братом, ще й з сестрою,
Ще й з рідною стороною.

Го, го, го, го, гоя, гоя,
Така голуб'яча доля

Мої любії подруги,
Любов важча від недуги.

Го, го, го, го, гоя, гоя,
Така голуб'яча доля

Від недуги ліки знаю,
Від любові помираю.

Коло млина яворина

Коло млина яворина,
Зацвіла калина...
Навчилася в саду спати
Молода дівчина

Навчилася в саду спати
Поміж вишеньками,
Бо хотіла розмовляти
З хлопцями-стрільцями.

"Пусти мене, моя мати,
У сад погуляти,
Як запіють перші півні –
Йду додому спати".

Піють перші, піють другі,
Курка ся кокоче.
Кличе мати доню вечеряти,
А доня не хоче.

"Вечеряй си сама, мамцю
Що си наварила,
Бо вже мені молоденькій
Вечеря не мила.

Тіло несуть, коня ведуть
Кінь головку клонить,
За ним, за ним дівчинонька
Білі ручки ломить.

Тіло несуть, коня ведуть
Кінь копитом креше,
За ним, за ним дівчинонька
Русу косу чеше.

Копав же я криниченьку

Копав же я криниченьку неділеньку-дві
Полюбив я дівчиноньку людям не собі

Ой жаль, жаль, жаль серцю буде,
Візьмуть її люди, моя не буде (2)

Вже до тої криниченьки стежки заросли,
Вже до тої дівчиноньки старости пішли.

Ой жаль, жаль, жаль серцю буде,
Візьмуть її люди, моя не буде (2)

А вже з тої криниченьки орли воду п'ють,
А вже мою дівчиноньку до шлюбу ведуть.

Ой жаль, жаль, жаль серцю буде,
Візьмуть її люди, моя не буде (2)

Один веде за рученьку, другий за рукав,
А мені ся серце крає - любив, та не взяв.