Дивлюсь я на небо

Дивлюсь я на небо та й думку гадаю
Чому я не сокіл, чому не літаю?
Чому мені, Боже, Ти крилля не дав?
Я б землю покинув і в небо злітав.

Далеко за хмари, подалі від світу,
Шукать собі долі, на горе привіту,
І ласки у сонця, у зірок просить,
У світі їх яснім все горе втопить

Дощик, дощик

Дощик, дощик
Крапає дрібненько...
Я ж думала, я ж думала - (2)
Запорожець, ненько!

Коли б знала, коли б знала,
Відкіль виглядати,
То б найняла, заставила (2)
Стежку промітати.

Аж він іде, аж він іде,
Ступає дрібненько, -
Тож то милий, тож то любий, (2)
Дивітеся, ненько!

Дощик, дощик,
Аж із стріхи капотить...
Розсердився мій миленький, (2)
Аж ногами тупотить.

Розсердився, розгнівався
Милий мій на мене,
А як гляне - серце в'яне (2)
І в нього і в мене!

Думи мої

Думи мої, думи мої,
Лихо мені з вами!
Нащо стали на папері
Сумними рядами?..
Чом вас вітер не розвіяв
В степу, як пилину?
Чом вас лихо не приспало,
Як свою дитину?..

Думи мої, думи мої,
Квіти мої, діти!
Виростав вас, доглядав вас,—
Де ж мені вас діти?
В Україну ідіть, діти!
В нашу Україну,
Попідтинню, сиротами,

А я — тут загину.
Там найдете щире серце
І слово ласкаве,
Там найдете щиру правду,
А ще, може, й славу...

Привітай же, моя ненько,
Моя Україно,
Моїх діток нерозумних,
Як свою дитину.

Жито, мамцю

Жито, мамцю! Жито, мамцю!
Жито не полова.
Як дівчину не любити,
Коли чорноброва.

Приспів.

Очерет, осока,
Чорні брови в козака.
На то мати родила,
Щоб дівчина любила.
А дівчина-горлиця
До козака горнеться,
А козак, як орел,
Як побачив, так і вмер.

Жито, мамцю! Жито, мамцю!
Жито не пшениця.
Як дівчину не любити,
Коли чепуриться.

Приспів.

Жито, мамцю! Жито, мамцю!
Жито не ячмінка.
Як дівчину не любити,
Коли українка.

Жито, мамцю! Жито, мамцю!
Жито колосочки...
Як дівчину не любити,
Коли чорні очки.

Жито, мамцю! Жито, мамцю!
Жито не гречанка...
Як дівчину не любити,
Коли галичанка.

Приспів.

Журавлі

Видиш, брате мій, товаришу мій,
Відлітають сірим шнурком журавлі у вирій.
Кличуть: кру, кру, в чужині умру.
Заки море перелечу, крилонька зітру.
Крилонька зітру. Кру. Кру. Кру...

Мерехтить в очах безконечний шлях..
Гине, гине в сірій мряці слід по журавлях.
Кличуть: кру, кру, в чужині умру.
Заки море перелечу, крилонька зітру.
Крилонька зітру. Кру. Кру. Кру...

За городом качки пливуть

З городом качки пливуть,
Каченята крячуть...
Вбогі дівки заміж ідуть,
А багаті плачуть.

Вбогі дівки заміж ідуть
З чорними бровами,
А багаті дівки сидять
З кіньми та волами.

"Чи ти чула, дівчинонько,
Як я тебе кликав,
Через твоє подвір'ячко
Сивим конем їхав?" -

"Ой хоч чула, хоч не чула,
Не обзивалася:
Темна нічка-петрівочка, -
Вийти боялася!" -

"Ой не бійся, дівчинонько,
Не бійся нічого,
Бо я хлопець молоденький
Не зрадив нікого!" -

"Ой не хоче твоя мати
Мене, бідну, знати,
Хоче собі багатую
Невістку шукати!" -

"Нащо мені на подвір'ї
Воли та корови,
Як не буде в моїй хаті
Любої розмови!

Ой десь гуде, ой десь грає,
Скрипка витинає:
Оце вдова своїй доні
Весілля справляє.

Нехай знають, нехай знають,
Де музики грають,
Нехай знають, нехай знають,
Як бідні гуляють!

За горою, за лугом

За горою, за лугом
Ходить козак за плугом
Оре ниву не свою, (2)
Добре що в своїм краю.

Оре нивку і тужить:
"Хто родині послужить
Хто їй зоре і пожне? (2)
Як не стане і мене?"

Сонце гріє так мило,
Світ золото накрило,
Лиш з далека громи б'ють (2)
Людям жити не дають.

"Станьте коні вороні,
Бо є ями в загоні
І могили на межі. (2)
Ще й до того не чужі"

Тут гармати орали
І тут наші вмирали
За те поле, за село, (2)
Та чи мало їх лягло?

Я ті рани загою
І слід щезне по бою
Тут пшениця проросте (2)
Синій блават зацвіте.

А стрілецькі могили
Будуть травку родили,
Жнець тут сяде і спічне (2)
Їхні душі пом'яне

Засвіт встали козаченьки

Засвіт встали козаченьки
В похід з полуночі;
Заплакала Марусенька (2)
Свої карі очі.

Не плач, не плач, Марусенько,
Не плач не журися,
А за свого миленького (2)
Богу помолися!

Стоїть місяць над горою,
Та сонця немає...
Мати сина в доріженьку (2)
Слізно проводжає.

"Іди, іди, мій синочку!
Та не забаряйся!
За чотири неділеньки (2)
Додому вертайся!"

Ой, рад би я, матусенько,
Скоріше вернуться,
Та вже щось мій вороненький (2)
В воротах спіткнувся.

Ой, Бог знає, коли вернусь,
В якую годину;
Прийми ж мою Марусенку (2)
Як рідну дитину!"

"Ой рада б я Марусеньку
За рідну прийняти,
Та чи буде ж вона мене, (2)
Сину, шанувати?"

"Ой, не плачте, не журіться.
В тугу не вдавайтесь.
Заграв кінь мій вороненький,
Назад сподівайтесь!"

Заграй ми, цигане старий

Слова: Сидір Воробкевич
Музика: Сидір Воробкевич

Заграй ми, цигане старий, такої, як бажаю,
Грошей ти дам, вина ти дам, і всього, що лиш маю.

Бо лютий біль отут горить і груди розпирає,
І бідне серце так болить, що гине — умирає.

Заграй, старий, отую піснь, що то колись співала
Старенька ненька, як мене в колисці колисала.

Чаруй мені минувші дні, літа ті молодії.
Прегарні золотаві сни, той рай і ті надії.

Провадь мене ти звуком тим в садочок, де я грався,
Чаруй і друзів всіх моїх, що ними я пишався.

Чаруй мені дівчину ту, що мною гордувала,
Збуди ти всіх, що вже земля навіки повкривала.

Збуди, чаруй минуле все; най ще хоч раз заплачу,
Бо сліз немає, відколи доленьки не бачу.

Заграй старий! Як потечуть дві сльози по личеньку,
То легше стане на душі і легше на серденьку.

Зеленая рута, жовтий цвіт

Зеленая рута, жовтий цвіт,
Не піду за тебе, піду в світ,
Та й розпущу косу по плечу,
Не раз, гірко-важко заплачу.
Та й розпущу косу по плечу,
Не раз, не два гірко заплачу.

Ой де ж ти, мій милий, ночуєш,
Що ти мого плачу не чуєш?
Бодай тебе, милий, бог скарав,
Що ти мене бідну занехав!
Бодай тебе, милий, бог скарав,
Що ти мене бідну занехав!

Зеленая рута, чорний пень,
Щоб тобі так легко ніч і день.
Бодай тебе, милий, бог скарав,
Що ти мене бідну занехав!
Бодай тебе, милий, бог скарав,
Що ти мене бідну занехав!