Є багато міст в Україні. Всі вони вирізняються своєю красою, культурою, людьми...Всі вони приваблюють своєю архітектурою, пам'ятками культури...
Але є місто рідне, своє...Місто, в якому народжуєшся...Місто, де Тобі знайома кожна вуличка...Де живеш, любиш і радієш кожному дню...
Таким для мене є Тернопіль. Тут я народилася, вчилася, тут я вийшла заміж і родила донечку. Тут я живу ...

ФАЙНЕ МІСТО ТЕРНОПІЛЬ...

В цій темі хочу Вас трішки познайомити з Тернополем... Всі тернополянки, приєднуйтеся !

ЛАСКАВО ПРОШУ ВСІХ ДО ТЕРНОПОЛЯ !!!

Трішки історії...

Вперше Тернопіль згадується у 1540 році, коли польський король Сигізмунд I видав краківському каштелянові, великому коронному гетьману Янові Амору Тарновському грамоту на заснування міста та володіння землею навколо нього. Будівництво фортеці на березі Серету в урочищі Сопільче (Топільче) тривало вісім років. Замок мав охороняти південно-східні кордони королівства від набігів татар.
Однак люди селились тут значно раніше. Їх приваблювали родючі землі на лівому березі Серету, дрімучі ліси, в яких можна було сховатись від нападників. В Тернополі та околицях виявлено сліди стоянок первісних людей, тому припускають, що територія міста була заселена вже в Х тис. до н.е.

Вчора на Театральному майдані проходила акція на підтримку онкохворих дітей. Збирали кошти на закупівлю ліків для хворих діток з гематологічного відділення Тернопільської дитячої лікарні...
На площі виклали зі свічок слово НАДІЯ, від якого відходили сонячні промінчики...

Ми з донею долучилися до акції...

У 1548 році місто отримало Магдебурзьке право, згідно яким Тернополю надавались деякі привілеї. А саме: його жителі на 15 років звільнялися від податків, на 20 років від сплати мита, а також право влаштовувати три ярмарки на рік та щотижневі торги і мати склади на товари для закордонних купців.

Легенда про походження назви міста.

Отож, давним-давно, в старій хаті над Серетом, в невеликому поселенні в бідній сім’ї народилася двічинка.

- Красунею буде, - сказала батькам стара баба-ворожка, яка приймала роди. – Тільки не на добро піде та краса. Принесе вона велику біду.

Сказала отаке стара тай пішла собі. Батьки то якось повз вуха пропустили, бо дуже тішилися в той час малою красунею. Особливо заворожували батьків великі темно-сині очі маляти. Саме за ці сині-тернові очі новонароджену і назвали Тарнавкою, Тарною.

Дівчина скоро росла, перетворювалася з маляти на дівчисько, а далі і на красиву паняночку. Мала Тарна довгі чорні коси, чорні брови, ледь рум’яне личко та невеликі, правильної форби, ніби налиті калиною уста. Та найбільше серед усього, виділялися, як і в дитинстві – великі тернові очі.
Проїжджав якось через поселення, де жила Тарнавка місцевий княжич зі своїми друзями, тай зійшов з коня води попити. Пішов до сільської криниці, та попрохав дівчат, що стояли поруч набрати води. Дівчата напоїли княжича та почали розмову з ним. Княжич мав добру вроду, до того ж був багатий, тож звик до уваги дівчат. Балакати з ними йому було просто, однак не надто цікаво. Цього разу розмову він не закінчував, бо мав трохи часу і вирішив тут таки перепочити від довгої дороги – попереду його чекала також ще не одна верста путі. Отож розмова затягнулася, підійшли поздороватися до княжича і місцеві хлопці. Привіталися, перекинулися жартами, тай давай розхвалювати своїх дівчат.
-Ну як княжиче, сподобалися тобі наші красуні, - питав один легінь. – Чи не вибрав ти серед їх і собі до серця якої.

Княжич відказав, що всі дівчата гарні як рожі, однак в серце йому не проникла жодна.
-А ти просто, княжича, не бачив нашої Тарнавки, що так кажеш - розповідав далі місцевий юнак. – Та будь-кому до серця припаде.
Молодий князь лиш усміхнувся на це.
-Я вже багато красунь бачив, - відказав. – Але жодна не була достойна бути рівнею мені.

Сказав це князь, і різко обернувся – бо почув спів нечуваної мелодійності, що лунав від ріки. Там, спершись на вербу співала, обернувшись до води, гарного стану дівчина. Нікого вже не чуючи з гурту, княжич, мов заворожений, пішов до дівчини.

- Добридень Тарнавко, - привітався княжич догадавшись, що саме про цю красуню розказував легінь.

- Добридень, княжиче, - дівчина зрозуміла хто стоїть перед нею, по пишних шатах.

- Красивішої за тебе Тарнавко, в цілім світі немає, - запевнив княжич. – Та й бачу розумом ти метка. А чи не хотіла б ти княгинею стати. Заміж за мене вийти?

Тарнавка зітхнула, бо вже не один легінь говорив їй про заміжжя. Однак не хотіла вона ні багатства, ні слави – заміж хотіла вийти по коханню, тому і княжичу змушена була відмовити.

- Ні княжиче, - не можу я бути з тобою не люблячи тебе.

Княжичу сподобалась гоноровість Тарнавки. Однак не звик він до відмов.

- Любов прийде з часом, - переконував він. – Та й не гоже княжичу відмовляти. Сама ж знаєш, я, якщо захочу – то силою тебе заберу.

- Силою любий не будеш, - почув княжич сильний, і водночас спокійний голос позад себе, і міцна рука опустилася йому на плече.

За княжичем стояв могутній блакитноокий легінь в простому сільському вбранні. Одна дивився на княжича юнак так впевнено та суворо, що навіть той не став йому перечити. Тим більше що хлопців з села тут було багато, а князь був тільки з кількома друзями.

Після появи високого хлопця очі Тарнавки засвітилися любов’ю. Князь скочив в сідло, і швидко поскакав з селища, а дівчина кинулася в обійми легіня.

- Ах ти ж мій Полю, Апполінарію, - пестячи його чуприну шептала Тарна. – І не страшно тобі отак з князем говорити?

Поль, коханий Тарнавки, тільки махнув рукою на це.

Після приїзду княжича Поль і Тарна жили в мирі і коханні кілька тижнів. Якось під вечір вибралися вони за село в поле гуляти. Тарна розглядала грона недостиглої калини, на одинокій деревинці, а Поль відлучився зібрати дівчині квітів. Саме повертався легінь до дівчини з букетом, коли почули обоє тупіт копит здалека. За кілька хвилин зза-горизонту з’явилося десяток вершників. Попереду їхав княжич – завдяки пишній сутані його було видно здалека.

- Тікаймо, - вигукнула Тарнавка і голос її зірвався.

Тікати було нікуди. Окрім одинокої калини інших дерев в полі не росло. Поруч тільки починалися зарослі терену, куди і кинулися закохані.

Бігти серд кущів було важко, і подолавши кількадесят метрів обоє вже відчували, що вершники скоро наздоженуть їх. Тарнавка біжить босою, і ноги її покриваються кров’ю.

- Я візьму тебе на руки, - викрикує Поль, обертаючись до дівчини.

Тільки підняв хлопець Тарну, як тут же відчув в повітрі тонкий свист, легкий поштовх – і тіло дівчини обмякло в руках.

Пущена кимось з вершників стріла потрапила їй просто в серце.

Розплакався Поль та кинувся голіруч з криком до княжича з вояками, та пробіг тільки три кроки. Наступна стріла зупинила життя і йому.

Першим до померлих закоханих під’їхав княжич. Спочатку злість переповнювала його, бо не досяг він того що хотів, і відмову отримав від дівчини, в яку закохався безтямно. Однак скоро злість вступила місце тузі. Заплакав князь, зрозумів що наробив.

Наказав слугам мечами викопати шлибоку могилу, і тут же на полі, врочисто поховав разом закоханих. Від того часу князь так і не найшов своєї долі. Не припала жодна дівчина йому до серця, і так він і помер не одружений. І рід княжий на ньому зупинився.

Місцина, ж де жили Тарна і Поль від того часу, за наказом князя, зветься Тарнополем.

Natalyi, дуже цікаво написала про Тернопіль. Я сама з Тернополя, а легенди про Тарну не чула...

я теж з Тернополя,і легенду таку чую вперше,дуже цікаво,дякую!

Зимовий Тернопіль...

Вигляд на мікрорайон Дружба з парку ім.Т.Шевченка (через став)




А так деяка молодь проводить свій вільний час (каток на ставі).
На задньому плані Острівець закоханих.



На протилежній стороні видно Кутківецький ліс (приміське с.Кутківці)
Там же знаходиться пляж

А ще в Тернополі вперше в Україні збудовано у 1986 році Співоче поле (за зразком прибалтійських Співочих амфітеатрів) . Попередньо планувалося, що перше Співоче поле в Україні буде споруджено у Києві для проведення грандіозного свята пісні, однак через Чорнобильську катастрофу всеукраїнське свято пісні вирішили перенести до Тернополя. Відповідно, тут, у парку Національного відродження (тоді ще парк називався імені Ленінського комсомолу) було збудовано Співоче поле.