11-17 березня (2013) - Масляна, Сиропуст

Останній тиждень перед Великим постом називається Масляна (ще Колодій, Ма́сниця, За́пусти, Пу́щення, Сиропу́ст, Сиропу́сний тиждень, Си́рна неділя, Ба́бське свято, Зага́льниця, Ніжкові заговини).

Це давньослов'янське свято проводів зими, пристосоване християнською церквою до тижня перед Великим постом і пов'язане зі звичаєм веселитися та готувати певні страви.

В Україні Масляна не мала такого широкого розмаху, як, наприклад, у центральноросійських областях. Але і в нас дорослі та молодь катились на конях, ходили в гості, влаштовували банкети у складчину. В деяких місцевостях Масляну зображувала заміжня жінка, яку під жарти возили на санчатах односельці.

Основою обрядовою стравою Масляної були вареники з сиром, які споживалися з маслом чи сметаною. Пекли також гречані млинці, заправлені смальцем. Ними частували протягом усього тижня.

Досить популярними серед селян були сколотини од масла. "Нехай буде і маслянка, аби щоранку!" Головним напоєм на цьому тижні є наливки та інші трунки. За церковною традицією тиждень називається сирним, або м'ясопусним, — через набір страв, які прийнято готувати протягом цього періоду. На цьому тижні немає посту в середу й п'ятницю, кожен день можна вживати молоко, яйця і рибу, але м'яса вже не їдять.

Це останній, напередодні Великого посту, тиждень коли можна було справляти весілля. Цей тиждень також називали Бабським тижнем. Протягом цього тижня чоловікам належало слухатися жінок і витримувати їхні збиткування. Загалом Масляна вважалася жіночим святом, хоч участь у ньому могли брати і чоловіки. Але вони мусили за це відборговувати грішми чи горілкою.

Важливою частиною свята були катання на конях, на яких надягали найкращу збрую. Хлопці, які збиралися одружитися, спеціально до цього катання купували сани. Також було поширеним катання молоді на санках.

Масляна поділяється на три частини: зустрічний "переломний" понеділок, "широкий" четвер та "прощальна", чи "шуткова", неділя. Кожна з них мала свою обрядову специфіку.

У перший день Масляної традиційно готували холодець зі свинячих ніжок. Це так звані «ніжкові заговіни». Молодь після вечері збирає кістки й кидає їх у ворота. Якщо кістка долітала до воріт, то дівчина буде здоровою протягом року, а коли перелітала через ворота – неодмінно вийде заміж. Це свято супроводжують і співи, наприклад, такі:

Вип'ємо, родино, щоб жито родило,

І жито, і овес, і зібрався рід увесь.

Заміжні жінки зранку в понеділок ідуть до корчми, кладуть на стіл палицю — колодку. Потім усі почергово обмотують цю палицю полотном, сповиваючи її. Це дійство має назву «справляння колодки». Жінки п'ють і вітають одна одну з народженням колодки. Коли господині розходяться з корчми, палиця залишається на столі до наступного дня. Так вони збираються аж до суботи:

понеділок — колодка народилася; вівторок — колодка хрестилася; середа — колодкові похрестини; четвер — колодка померла; п'ятниця — похорон колодки; субота — оплакування колодки.

У понеділок жінки відвідують оселі, у яких є дорослі неодружені парубки й незаміжні дівчата на порі, та прив'язують до материних ніг колодку. Це жартівлива кара за те, що діти досі неодружені. Особливо ж тим, які відмовили нареченому і сватам. Щоб відкупитися від "ярма", жінкам давали кольорові стрічки, намисто або ж частували наїдками, горілкою і солодощами.

Дівчата на порі оздоблюють колодки стрічками та квітками й прив'язують їх до лівої руки парубкам. У свою чергу парубки мають обдаровувати дівчат грішми, прикрасами та ін. Зокрема на Поділлі хлопці пригощали дівчат горілкою, пивом, солодощами — купували (запивали) Колодку. У подяку за це кожна дівчина вишивала перкалеву хусточку, оздоблюючи її квітками та ініціалами свого обранця, та дарувала йому на Великдень — повертала Колодку. Такі обряди нерідко завершувалися укладанням шлюбу.

Як і молодиці, дівчата в цей день п'ють трунки і співають:

Не пускає мене мати на вулицю погуляти,

А хоч пустить, то пригрустить:

— Іди, доню, не барися, у сінечки та й вернися!

Бо на дворі піст наступає,

А хто його проскаче, той Великодня не побаче …

Середу на м'ясопустному тижні називали "зноби-баби".

В переломний четвер господині, зібравшись у товаристві, піднімали тости за те, "щоб телята водилися" і намагалися в цей день не прясти, "аби масло не згіркло".

Дуже важливий етап святкування Масляної — частування тещі, яке відбувається в п'ятницю. Якщо молодята побралися недавно, то теща запрошує «на млинці» зятя, а також інших родичів. До речі, якщо теща добра, то за старих часів її запрошували в гості на другий день різдвяних свят, а якщо зла, то на третій. Гостювати приїжджала не тільки теща, але й інші родичі. Частуючи гостей, зять говорив: «Пийте, люди добрі, по повній чарці, хай у моєї тещі горло не пересихає!» (на­тяк на сварливість).

Отримавши запрошення, теща заздалегідь повинна була принести в оселю молодят усе необхідне для приготування млинців: сковороду, посуд для замішування тіста, ложки, черпаки тощо. А тесть мусив цього ж вечора прислати в дім молодих борошно, масло, олію та все інше, що необхідно для млинців. Нехтування цим важливим звичаєм могло обернутися образою тещі, зневагою від родичів та осудом усієї громади. Це було не просто застілля, а своєрідна передача досвіду.

Але найцікавіше відзначали останній день Масляної – Сиропустну НЕДІЛЮ, Чорну неділю, Масне пущення. У різних регіонах були свої обряди й дійства. На Полтавщині у неділю сусіди й родичі обходили одне одного й просили прощення за образи. Вважалося, що саме в цей день має відбутися страшний суд, а тому годилося помиритися з тими, хто на цьому світі. Особливо богомільні люди не виходили на вулицю, не вживали горілки і пригадували, скільки вони зробили гріхів протягом життя. На Слобідській Україні чоловіки не лягали спати з дружинами, "щоб вовк поросят не з'їв". Відтак, завітавши зранку до сусіда чи родича, пропонували таку мирову:

– Прости мені, – низько вклонившись, звертався сусід до сусіда.

– Бог простить, – відказував господар чи господиня.

– І вдруге прости!

– Бог простить…

– І втретє прости!

– Бог простить.

Після цих діалогів люди цілувалися, а якщо й ні, то все ж вважали, що заподіяна перед цим кривда втрачала гріховну суть. У такий спосіб народна звичаєва структура сприяла полагодженню різноманітних конфліктів між людьми.

Ввечері ж влаштовували цікавий обряд "полоскання зубів": годилося вичистити із зубів залишки сиру. Якщо його зав'язати в ганчірку і носити під правою пахвою до Великодневої всенощної, то, як, вважають літні люди, можна побачити в церкві всіх сільських відьом.
Прислів'я і приказки:

Вареники доведуть, що й хліба не дадуть.

Масляна, Масляна, яка ти мала – якби ж тебе сім неділь, а посту одна.

Не завжди котові Масляна, буде і Великий піст.

Хоч з себе все зняти, а масницю провести.

Боїться Масляна гіркої редьки та пареної ріпи (тобто посту).

Не життя, а Масляниця - тиждень гуляє.

Млинець не клин – живіт не розколе.

Млинці черева не псують.
Народні прикмети:

Яка Сиропустна неділя, такий і Великдень.

Якщо сонце сходить вранці, то й ранньою видасться весна.